1 серпня 1913 року на грузинському курорті Сурамі у віці 42 роки пішла з життя українська письменниця Леся Українка. Причиною її ранньої смерті був кістковий туберкульоз і невиліковна хвороба нирок. Незважаючи на важку хворобу, поетеса не переставала творити.
Останні роки життя Лариси Косач-Квітки минули в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати, якій письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії».
Основна тема творів Лесі Українки – образ ідеальної землі, земного раю, який називається «Україною». Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах.
У кінці 90-х років з’являються її поеми «Одно слово», «Віла-посестра», «Се ви питаєте за тих», «Ізольда Білорука», в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Леся Українка активно працювала і як перекладач, її увагу привертали вершинні явища світової літератури – «Макбет» Шекспіра, «Пекло» Данте, «Каїн» Байрона. Вона переклала також драму Г. Гауптмана «Ткачі», яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі.
Похована на Байковому кладовищі в Києві.
